Відкриття спадкової справи
Спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Сукупність цих прав та обов’язків називають спадщиною, а правовідносини між спадкодавцем і спадкоємцем – спадковими відносинами.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів.
Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом також можуть бути юридичні особи й інші учасники цивільних відносин.
Є кілька видів спадкування: за заповітом або за законом!
Спадкування за заповітом.
Спадкування за заповітом має місце, коли спадкодавець за життя склав заповіт, який вступає в силу після його смерті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповітом може бути охоплене будь-яке майно, яке належало заповідачеві на праві власності на час його складання та майно набуте після його складання, якщо це зазначено в заповіті. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незважаючи на те перебувають вони у родинних відносинах з заповідачем чи ні. Отже наявність заповіту усуває від спадкування спадкоємців за законом.
Виключенням з правил при спадкуванні за заповітом є певна категорія осіб (спадкоємці за законом), перелік яких закріплює стаття 1241 ЦКУ. До таких осіб відносять малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі усиновлених), непрацездатних вдів (вдівців), непрацездатних батьків (усиновителей) та дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. Малолітніми особами є особи у віці до 14 років, неповнолітніми – особи у віці від 14 до 18 років, непрацездатними – особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, інваліди (І, ІІ, ІІІ групи), діти-інваліди та особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Вищезазначена стаття визначає право цих осіб на отримання половини від того що вони могли б успадкувати за законом (обов’язкова частка), незалежно від наявності заповіту та його змісту, навіть якщо спадкоємцями за заповітом є інші особи. В цьому разі частка майна, яка успадковується спадкоємцями за заповітом значно зменшується, що певним чином обмежує їх спадкові права, але таким чином законодавець захищає права соціально незахищених верств населення.
Спадкування за законом.
Право на спадкування за законом одержують Спадкоємці за законом, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Існує п’ять черг спадкування за законом:
Перша черга спадкоємців (ст. 1261 ЦКУ): діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Друга черга спадкоємців (ст. 1262 ЦКУ): рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Третя черга спадкоємців (ст. 1263 ЦКУ): рідні дядько та тітка спадкодавця.
Четверта черга спадкоємців (ст. 1264 ЦКУ): особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
П’ята черга спадкоємців (ст. 1265 ЦКУ): інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення та утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Отже, якщо після смерті спадкодавця відсутні спадкоємці першої черги (діти, батьки, чоловік або дружина), на спадкове майно можуть претендувати спадкоємці другої черги (рідні брати та сестри) і т.д.
Для відкриття спадкової справи та її оформлення Спадкоємцям необхідно у строк 6 (шість) місяців, який починається з дня смерті Спадкодавця або оголошення його померлим, подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини або про її відмову.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцями особисто або може бути надіслана нотаріусу поштою, якщо справжність підпису на такій заяві засвідчена нотаріально.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6 місяців з дня смерті Спадкодавця або оголошення його померлим, він не заявив про відмову від неї.
Якщо спадкоємців за законом декілька, то їх частки спадкового майна є рівними. Проте розмір їх часток може бути змінено шляхом підписання письмової угоди між спадкоємцями, посвідченої нотаріусом.
Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом спадкоємцям після закінчення шести місяців з дня смерті Спадкодавця або оголошення його померлим!
Документи, необхідні для відкриття спадкової справи.
- Свідоцтво про смерть спадкодавця (померлого);
- Паспорт та ідентифікаційний номер спадкоємця;
- Документ, що підтверджує родинні стосунки з спадкодавцем (Свідоцтво про народження, Свідоцтво про шлюб та інше);
- Заповіт (за наявності);
- Довідка про останнє місце проживання спадкодавця (за наявності);
- Правовстановлюючі документи на нерухоме майно, що належало померлому.